Старий Новий Рік, 

Василя, що припадають на 14 січня, завжди були найбажанішими святами у кожній родині. 

З ними пов’язували кращі сподівання, завбачували добробут, родинну злагоду, щедрий урожай зернових та садовини тощо. Опівночі люди виходили на подвір’я слухати, як новий рік проганяє старий. Вважалося, що найуважніші можуть навіть почути лайку між ними: старий рік хоче забрати із собою все, а новий намагається віддати лише лихе. Потім господар, зайшовши в хату, зв’язував солому та сіно в три в’язанки; одну ніс до клуні, а решту – на подвір’я та в садок (це ж робили з дідухом). Підпаливши їх, дим спрямовували так, щоб він обкурював фруктові дерева, «аби добре родили в новому році й не побив їх мороз». Новорічний вогонь здавна вважався священним – спопеляв усі торішні негаразди, очищав людські душі від скверни.